Іванко-дурник

Іванко-дурник – частий та головний персонаж російських народних казок. Іванко-дурник описується як симпатичний світловолосий і блакитноокий молодик. Згадується в таких російських казках як: «Свинка – золота щетинка», «Горбоконик», «Сивка-Бурка», «Іван селянський син і чудо-юдо», «Кінь, скатертина і ріжок» тощо. Зокрема, з найвідоміших екранізацій казок про Івана-дурника – «Горбоконик», радянський кольоровий художній фільм-казка, поставлений на кіностудії «Союздитфільм» в 1941 році режисером Олександром Роу за мотивами однойменної казки Петра Єршова і російських народних казок. Ця екранізація та низка інших за участі Івана-дурника користувалися неабиякою популярність як в росії, так і в Україні.

«Згідно соціологічного опитування, щодо виявлення улюбленого персонажу, ним є Іван-дурак. Це пов’язано зі централізацією влади, яка всілякими способами намагалася зробити так, аби людина не відчувала своєї суб’єктності та важливості у суспільстві. «Государьеви люді» – що скаже государ, те й будуть робити росіяни, тобто, немає ініціативності. Це також суттєво відрізняє російські й українські казки» – зазначив філолог Святослав Пилипчук в епізоді «Історія обману» на YouTube-каналі «Знай 34». http://surl.li/prjtv

Також дослідниця Тетяна Орлова http://surl.li/prkyz зауважила: «Образ дурника присутній в казках різних народів світу, проте в них він не є «№ 1». Інакше складається ситуація в росії, де цей образ є глибоко національним. Можна навести такі прислів’я: «На руси, слава Богу, дураков лет на сто припасено», «У нас дураков семь байдаков, да еще и угол не почат», «Наших дураков до москвы не перевешаешь» та ін. Згідно опитуванню, проведеному газетою «Комсомольська правда», більшість сучасних російських респондентів на запитання: «Кого або що ви вважаєте символом Росії?» відповіли: «Івана-дурника». Характерним є те, що роль символу віддана саме фольклорному герою, а не просто дурню. Російській людині ближче казковий російський дурник, а не абстрактний без національної приналежності. Це – простий, народний персонаж, який сприймається як свій, близький. Водночас, як зазначає Л. Б. Нікітіна, слово «дурень» стало «своєрідним національно-культурним кодом. Символ-архетип дурень – незаперечний претендент на входження у симболарій російської культури».

До того ж, Іван-дурень уособлює зручну для царя-батюшки «сіру масу». Відсутність ініціативи та власної думки, а замість цього очікування щастя, що звалиться тобі на голову – вигідна позиція, яку транслює казка про Іванку-дурника. Це ж ми і бачимо на сучасному прикладі росіян, яких російська влада відправила в Україну «на учєнія». Їм наказали вбивати – вони вбивають. Ось такі слухняні «Іванки-дурники», які не уявляють навіть, як це – зазіхнути на наказ царя-батюшки путіна.

Характерною рисою казкового Івана-дурника («свого» для мільйонів бідних жителів росії) є бідність. Цьому є просте пояснення: «Бедность – не порок». Саме таке прислів'я має тприхований сенс: пишайтеся своєю бідністю, що пов’язується із високою духовністю і моральною шляхетністю. Ставлення до багатства у російських казках негативне. Іван-дурник ніколи не прагне бути багатим.

Також за словами блогерки Катерини Лепської http://surl.li/prkbt в російських казках безліч дурнів, але усім їм чомусь таланить. Байдуже, хто він: Іван, Ємеля чи просто дурень. Байдуже, що він зробив, адже йому все сходить з рук, адже «дурачку всьо можно!» На додачу доля нашіптує йому таємний алгоритм, як потрапити «з грязі в князі». Саме таким чином дурень приходить до влади. Натомість в українській казці героям доводиться досить складно, навіть якщо він талановитий і здібний. До прикладу: Івасик-телесик, Микита Кожум’яка, Котигорошко та інші. З цього можна зробити висновок, що росіяни, так само, як і у своїх казках орієнтовані на легку наживу та не готові отримувати бажане чесним шляхом. Натомість український народ звик працювати на совість та на чуже ніколи не зазіхне.

Тож казка про «Івана-дурника» вкотре підтверджує обмеженість світогляду росіян, які не здатні діяти з власної ініціативи та мати власну думку, а уособлюють лише зручну для царя-батюшки «сіру масу», прямо як у прислів'ї «Чия власть – того и сласть». А от щодо безкарності Іванки-дурника теж все зрозуміло: «Дуракам закон не писан», «Закон – что дышло: куда повернешь, туда и вышло». Зокрема, остання приказка частково пояснює зневажливе ставлення до законів, що є споконвічною особливістю російського ладу життя. А сам архетип Іванка-дурника глибоко вкорінений у культурний код росіян та уособлює їхній менталітет.

Джерела:

«Історія обману» на YouTube-каналі «Знай 34» http://surl.li/prjtv

Катерина Лепська http://surl.li/prkbt

Тетяна Орлова http://surl.li/prkyz