Коментар до фільму

Іронія долі, або З легкою парою!

«Іро́нія до́лі, або́ З легко́ю па́рою!» (рос. «Ирония судьбы, или С лёгким паром!») — російський радянський двосерійний художній фільм 1975 року. Поєднує елементи ексцентричної кінокомедії та романтичної драми. Прем'єра відбулася 1 січня 1976 року по Центральному телебаченню.

Аудиторія першого показу оцінюється в 100 мільйонів глядачів; вже 7 лютого фільм повторили на численні прохання глядачів. До 1978 року, згідно з думкою Федора Раззакова, фільм «по ТБ подивилися близько 250 мільйонів чоловік». Фільм в скороченому вигляді йшов і в кінотеатрах, і в такому вигляді його подивилися близько 7 мільйонів глядачів. У 1977 році був удостоєний Державної премії СРСР. Згодом показ фільму 31 грудня по телебаченню став традицією.

У 1971 році в радянських театрах іде вистава «Одного разу новорічної ночі», який після чотирьох років вийде в кінематографічному варіанті під назвою «Іронія долі». Природно, що спектакль-прототип набагато коротший за фільм, але загальний сюжет у них той самий. До сьогодні[коли?], за традицією, цей фільм щороку в новорічні свята показують на телеканалах країн колишнього СРСР.

Восени 1975 року народження, незадовго до офіційної телевізійної прем'єри, фільм подивилися телеглядачі Грузії в рамках програми Всесоюзного фестивалю телевізійних фільмів (що проходив в Тбілісі), на якому картина зайняла перше місце. З «Іронії долі» в творчості Рязанова почався період фільмів, в яких з'єднуються комічне і серйозне. Такі фільми наближаються до мелодрами і навіть до трагікомедії (попередником цього періоду, на думку режисера, є фільм «Бережись автомобіля»).